?

Log in

Next Entry

у різні часи...

Пока я – ты…

21 лютого 2010     15:08
 
        «учиться быть собой
        никогда не поздно…»


Увернуться от наказания
Просто как восхищение
Нужны простые слияния
Любви к прегрешениям

Всегда в полусгнивших оковах
Всегда растопыренным сном
Плетусь полусгорблена в слове
Чувствуя себя шутом

Училась не учиться жить
Училась расставаться
И быть собой и вовремя решить
И рассмеяться

Сквозь боль и россыпь яда
Просто как восхищение
Нужны обычные капли
Тепла и возмездия


__________________



Друг

(тобі, мій найкращий друже... дякую за натхнення та ідею)
хочу тебе міцно-міцно обійняти...   і довго-довго не відпускати.... я буду тоді гарно спати... поки не відпускатимеш.... спатиму на колінах в ілюзії   і дивитимусь сни про життя... ти граєшся зі мною, й мені не сумно жити... я буду твоїм веселим клоуном, бо люблю, коли ти смієшся... буду твоєю іграшкою... хоч іграшки часто ламають... але хоч так я буду твоєю... мені здається, що я наче живу... що я живу, лише коли говорю з тобою... а в інші моменти мені здається, що я живу тим часом, коли говорю з тобою... ти солодкий, як мій сон... може це все справді сон...   і ти мій сон... хочу, аби ти мене обійняв... і взяв за руку... хочу знову зазирнути у твої неземні очі... хочу тримати твої долоні у своїх у метро і відчувати, як все вібрує при наближенні потягу... хочу знову йти, сміючись і кружляючи, по набережній Дніпра... хоч раз на півроку знову відчувати те спокійне і тихе щастя – бути поряд... тонути у твоїй безмежній душі, наповнюватися миром і теплом, ніжністю і ласкою до тебе, мій друже... так дивно... доля дає мені шанс... спільний шлях, спільна справа... я і мріяти не могла! а ти ще й боявся моєї незгоди... півроку приготувань, і потім довгі і довгі місяці пліч-о-пліч... разом... ми двоє... я буду спостерігати за твоїм тілом дикої кішки, за бронзовою шкірою, за рельєфними м”язами... буду зазирати у напівзаплющені очі, торкатися щетини на щоках, гладити твоє м”яке густе волосся... буду ловити кожен найменший рух гнучких пальців, кожне слово з твоїх губ, кожен полиск спини... ти проводитимеш заняття з йоги, робитимеш масаж, а я тихенько запалюватиму аромалампи, розставлятиму свічки, нечутно дихатиму і уявлятиму, що ти теж думаєш про мене... а ввечері я сідатиму біля твоїх ніг і писатиму звіт, а ти гладитимеш мене по голові і розповідатимеш про старих мудреців, про Тибет, білий одяг і співатимеш мантри... і називатимеш мене своєю дівчинкою, своїм милим друзякою... а я знову сваритимусь на тебе, буду стервом, бо люблю... і буду ніжно притискати до грудей, сміятися, морщачи носик, читатиму свої кумедні віршики, бо люблю... друже, так хочу, аби ти мене обійняв... хочу огорнутися твоєю ласкою і ніжністю і забути про все на світі... милий мій, найближчий друже... як зробити так, аби наші душі стали однією? притисни мене міцніше! обійми мене з усією довготривалою любов”ю і не відпускай... дай мені спати на колінах у своєї ілюзії... і бачити сон про вічність, у якій ми вдвох разом... дозволь мені бути твоїм другом назавжди... аби навіть коли когось із нас не стане, я завжди пам”ятала твій дотик на своєму волоссі, і щоб навіть на тім світі серце калатало від ніжності до мого доброго друга... і хочу завжди зі стражданням та болем, з насолодою і п”янким щастям відчувати свою владу над тобою, бо ти миттєво перетворюєшся на домашнього вірного пса, коли тебе торкається моє серце... і хочу бути навіки підвладною твоїм рукам, розквітаючи весною у твоїй посмішці... хочу підкорятися твоїм забаганкам, дарувати милі дрібнички і супроводжувати у всьому... хочу допомогти всім твоїм задумам стати реальністю... хочу, аби цей сон тривав завжди... обійми мене, друже, і не відпускай... дай мені ще насолодитися цим спокоєм і миром... цей сон - чудесний, не дай мені прокинутися... гладь моє волосся і цілуй долоні, ти ж знаєш, що моє щастя у цьому... дай мені побути іграшкою у твоєму житті, я хочу бачити твою посмішку... обійми мене... друже...


______________________



твой ад

в двух направлениях ада,
стрелой безнадёжного вызова,
вдаваясь в подробности вечности, -
мечтала быть брошенной в сизости...
на белом мгновении "кажется"
ты, вероятно, не сбудешься.
видишь: мы, будучи птицами,
в выси - бескрылые - мечемся...


_______________________



ТЕБЕ, ДЬЯВОЛЬСКИЙ БОЖЕ!

на зАводях небесных фонарей,
в обнимку с теплодрожью занавесок
рыдала по тебе, забыв усталость,
зарылась в ил - отброшенный довесок...

сама себя не зная, в мир не веря,
тебя познала,- и в ночную глушь
послала сердце, проломляя стены,
неся полнейший бред, роняя чушь...

себя кляла, тебя же проклинала;
прийдя в домА, - бросалась из окна...
шизофреническая пустота - и смайлы...
:-оборванная в простоте струна (---...)

конечный путь, извилистые дюны...
ветрами жуткими разбросана любовь...
тебя уж нет, а всё тебя ищу я,
замаливая сотни лже-грехов.

страданий нет! их выдумали нервы!
спокойствие препОлнит мой ночлег!
я сплю. как мёртвая... но ведь дышу!..
готовлюсь к бегству... бег!.. побег!!..

промчусь как метеором. как цунами.
сломаю всё, что на моём пути!
и ты, мой милый, добрый смертник,
попробуй где-нибудь ещё меня найти!

я растворюсь. снегами и дождями.
прольюсь рекой, устрою водопад.
болотом, лесом, топью, ямой...
ты будешь потерять меня лишь рад!

вина испить не дал ты стерве!
(я - стерва, солнцеликий боже!)
тебе ведь нужно лишь увидеть деву -
и вмиг все помыслы твои на кровь похожи!

так пусть же ночь твоя, как день, вернётся,
и сон твой сгинет в землях тупиков!
исгнившей поступью твоя осанка
ползёт к ногам разгневанных богов!


________________________



Однажды утром, в дождь уставясь...

...Я вышла и обмерла... В груди закопошились капли... Ручьями вырвались наружу столетние залежавшиеся чувства... И как было среди этого праздничного рая, с этой весёлой стрелой вдохновения, - с проседью грустить, не петь о возвышенном?! Озоновый вкус свободы перевоплотился во мне в изумруды торжества и крика...

Я взорвалась!..

....................

...Бегу по лужам... Хлестает в лицо жестокий наездник дождь. Кнут его тяжёл и холоден. Кожа горит и немилосердно напоминает о принадлежности к человечеству. Приходится сбавить темп и дышать. По сердцу пробегают болезненные искры усталости...

..................

...Но кто?!.. Кто?!!.. Кто запретит мне мечтать?!!

.................

Расступитесь! Я жить хочу!!!

25.09.2009. 08:15


______________________


осенний этюд в парке

со мною беда и ты это понял
но что вознамерился сделать?
убить иль умчаться в безвестье? стоном
быть может заделался смело?

и пусть я тщеславна, бесславна и гадка
но я человек и мои чувства сердечны
а боли от жизни я испытала в остатке
мне бы тепла
мне бы поддержки
и сладкого...

и пальто на плечи...


___________________



ранкове осіннє сонце

4.11.2009 р. 21:44

безсонні клавіші роялю
сонета спокою у сні твоїм
лягають тіні по екрану
над-чорні дні на білім тлі
на білім тілі світанковім
зорЯні пасма квітників
гігантські ножиці ранкові
стрижуть і крають сонний спів

огризок сонця ясним світлом
вже випинається з-попід гори
зашиті намистинами і літом
шляхи степів осінньої пори
багрянолице раннє в"яле
ще не прокинувшись і позіхнувши
киває і привітно сяє
проміння днів життя минувших


_______________________



КАВОВА ДУША

над безбережним світлим світом
під пам"яттю очей-зірОк-світил
під безкінечним рядом..людом..дивом!
мене ти так нежданно обігрів..
до блиску мию слІзьми наші душі
чистОти одиноких рук..порожніх дум..
коли з тобою - посміхатись мушу..
в невпинній самотІ - усмішка..струм..
сміливості для дотику знайти не зможу
лиш ненароком поцілунок..
й "до зустрічі"..це все?!
і знов свою дитячу душу розтривожу..
такі бездонні очі! дикий постріл!
у зАтінку затИшної розмови
за ніжним ароматом..кава..розкіш..
свіча невпинно плавить мою долю..
рука..тремтить рука!..тендітні пальці..
яке тепло! проймає до кістОк!
крізь зорі дотягнУсь! чекай! тримайся!
не покидай моїх здивованих думОк...


________________________




ВОСЕНИ... ВЕСНЯНИЙ СОН

між загадковими озерами чудес
зустріла знову я прихистя...
сховалась... зніжилась... з небес
спускалося вже жовте листя...
здіймалась осінь... плакали дощі...
журилися тополі в самотинні...
і сонцесяйні зорі падали в кущі...
оплакували гірко ту... єдину...
а слів твоїх надійна стежка
вказала мені світлу путь...
в новІм житті, в новІм безмежжі -
передранкове "не забудь!"

здіймалась осінь... посивІло небо...
у старості страждало і гнилО...
розрубане грозою чорне древо
злотавим листям відцвіло...
жеврІло поле скИртою безсоння,
тремтів тихенько горизонт...
заплакані прогірклі підвіконня...
іще один нескІнчений мазок...
в відтінках сепії я сню ночами,
з відкритими очима марю... мру...
твоїми ніжними руками
я свою душу огорнУ...

палала осінь! в мерехтінні днів
виблискувала латами, дзвеніла,
гриміла громом, випліскувала гнів...
твої вуста вогнем горіли...
як зараз... у думках - пожежа!
як знов народжуюсь на світ!
для мене вибудувана вежа,
де житиму..без тебе..більше сотні літ...
і знову мУка... безсловесна мУка!!..
до серця притулися звично...
затихни в безвісті розлуки...
я, мабуть, надто романтична?!

стогнала осінь!! у мені конала!!
у передсмертній корчилась агонії!!
...твоїм волоссям бавилась - сміялась...
і плескала в порепані долоні...
бетонні вулиці... безсонні вулиці...
накульгує стара відьмачка геть...
і зморшкувату усмішку ховає,
передчуваючи завчасну смерть...
і слів твоїх непевна стежка
осИпалась словами... о безглуздя!!
вже дотліває жаровиння
спалЕного в вітрах галуззя...

раділа осінь!! танцювала!! п"яна!!
всі виноградники спустошила!!... брудна!!
в калюжах замурована!! порвАна!!
багном позасмальцьована, ряба!!
з тремтячими губами... посинІла...
повигоралі очі плачуть...ні!!
від сорому аж наче потепліла...
аж бісенята в грудях скачуть... стій!!
до крові позбивала пальці,
протерла до дірок старе лахміття,
попід двори благає... зжалься!!
копається в смітті, шука об"їдків...

ЯК осінь реготала - окаянна!!
тремтіли з жаху гори і рови...
вмивалась болем! божевільна! рання!
своє життя нужденне обірвИ!
пошерхлих дум не дай мені торкнутись,
своє проміння тепле простягни...
так гарно...ніжно...обгорнуся...
замерзле серце відігрій, мене впусти!!...
між дивовижними озерами чудес
знайшла себе...своє затишшя...
сховалась...усміхнулась...із небес
спустився янгол, притомившись...

втікала осінь...мчала лісом...
згорала в сутінках прощання...
духмяним світлим первоцвітом
розквітнула земля веснЯна...
в тобі твою блаженну суть
я віднайшла в осінню пору...
холодну листопадну рудь
я відіслала у самотні гори...
...і ти прийшов...розтанув стрімко...рідно...
засяяв оберемками вінків...
весняний день...небесний янгол світла...
повстав з моїх солодких снів...


__________________________



СЛАБІСТЬ ПІСЛЯ...


опалі квіти
дощем збиті
до щему злиті
у кокон звиті
іще пів-крок
пристрасть думок
суть мОроку
внутрішній ворог
радість грішна
гордість торішня
спомин "опісля"
остання пісня
далекий голос
як повний колос
важкий голод
дрижить від холоду
екстазно цілую
і знову сплю я
досі не вірю
і знову сіре
байдужа присутність
ласкава зверхність
здаюсь у рабство
тут твоє щастя
молись на пам"ять
помахаю здАля
весняна радість
слухняна слабість

убий, коханий...кат!...
-шах-і-мат!...



____________________



ДИСТРОФ!


Закрита. Відвернена. Вистраждана.
Неосмислена. Неосяяна. Заздрістю.
Виліплена. Викарбувана. Милістю.
Засторогою. Визначена. Вибита.
Ретроспектована. У запахах. Струплена.
Виважена. На долонях. Розважлива.
Над потоками. Думкою. Люблячою.
На-вік-завжди. Усміхнена. Пострілами.

Ди-стан-ці-йо-ва-на...
попід небом...
твоєю птахою...

Верховіттям. Заштовхана. Спінена.
Змилена. На ніц. Ніхто. Ти.
Піти. Невагомо. Просторами.
Розпростертими. Крилами. Слабістю.
Вабити. Дихати. Екзальтовано.
Екстазами. Вигинатися. Рватися.
Випнутими. Стогонами. Жерти.
Жертвами. Смертними. ДУхами.
Бути. Як завше. Забути.

Ви-білу-ва-ти...
як шкуру...
сміливо ви-смі-я-ти...

Скута. У камені. В вічності.
Ввічливістю. Замулені. Під-повіками.
Твоїми ріками. Гниють. Наручності.
Гвардією. Незручності. СпОмини!..
Хворобливі. Надломлені. Рунами.
Струнами. Твого. Работиння.

Забуттями миттєвостей...
розрубані...
радості...

[вже вдосталь!]



______________________



ВЕСНЯНИЙ РАНОК

над-світанкОве сиве поле
обІйми сонця... маків цвіт...
із бору запах ялинкОвий

осяйно дихає здіймання
сором"язливо червоніє небо
і посилає радісне вітання

жеврІє небо! осідає чЕрню!
і попелом затрушує ланИ
наколює зіркИ на стЕрні

нанизує намисто солов"їне
дзвенить, тремтить повітря... дим
грудьми до зелен-трав"я лине

дивніє світ неначе в сновидінні
росою умивається і сльози ллє
викупується в лагіднім промінні

і я стою посеред цього дива
схлинаюсь трепетним зітханням
любовно-веснянІ мотиви...


_______________________



ЛИШЕ В САДУ

під білою зорею цвіту
твої горіли очі
у зАхваті пробудженого світу
ароматами співали ночі

так пестили моє волосся
твої ласкаві пальці
пташине пристрасне голОсся
у моє серце вп"ялось

мої стривожені долоні
в твоїх купались поцілунках
чарівний запашний вогонь
топив нас ніжно так... так сумно...

серед безсонного комАства
ми насміхалися із клятв
застиг у здивуванні сад
у зАхваті весь світ закляк

і так непевно перший простріл
мої ламав хребти
невтомно руйнував мій простір
дбайливо вималюваний ти

на полотні над-сніжних фарб
така ажурна порожнеча
обІйми... сутінкОвий карб
вбиває в душу зморшки втечі

на світлих пасмах - веселкОві іскри
перед-надірвані чуття
твоя блаженна сповідь... ігри...
моя надхруснула стіна

розніжена любов"ю
бринить струна